Заповіт прочанина

[51] 1 Тож із Феррари він подався до Генуї. Дорогою зустрів кількох іспанських вояків, які добре поставилися до нього тієї ночі;

2 проте вони вельми здивувалися, що прочанинові пощастило пройти цим шляхом, адже потрібно було пробратися практично між двома арміями - французькою та імператорською. Вони настійливо радили йому зійти з битого шляху на інший, безпечний, який тут-таки йому й показали.

3 Проте він не скористався їхньою порадою, а натомість пішов прямо й небавом опинився у спаленому й зруйнованому селі; тож аж до ночі йому не вдалося знайти нікого, хто дав би йому чогось підживитися.

4 Однак на заході сонця він підійшов до якоїсь обгородженої стіною місцини, де його відразу ж схопила сторожа, гадаючи, що він - шпигун.

5 Його помістили в хатині, що стояла зараз-таки за воротами, і почали допитувати, як це заведено, коли є якісь підозри, та на всі питання він відповідав, що нічого не знає.

6 Тоді його роздягнули й обшукали аж до черевиків та оглянули все тіло, щоб побачити, чи не несе він якихось листів.

7 Та нічого так і не знайшовши, як не намагались, вони взяли його, щоб відвести до каптана: може, хоч той змусить його говорити.

8 Прочанин попросив, аби йому дозволили піти, одягнувши ропилью, але сторожа відмовила, і його повели у згаданих вище штанах та хубоні.