Заповіт прочанина

[71] 1 Тож він вирішив податися до Парижа вчитися.

2 Коли в Барселоні прочанин розмірковував про те, чи вчитися йому взагалі і, якщо так, то скільки, він переймався тільки одним: вступати йому, здобувши освіту, до якогось монаршого чину чи просто йти світом.

3 Коли йому спадало на думку стати монахом, то у нього тут-таки з'являлося бажання вступити до якогось підупалого та не надто зреформованого чину (якщо вже йому судилося стати монахом), щоб більше в ньому страждати;

4 Бог, думав він, їм, либонь, допоможе. І Бог дарував йому тверду впевненість у тому, що він легко знесе всі образи й кривди, яких може зазнати.

5 Під час ув'язнення в Саламанці він і далі відчував таке ж бажання допомагати душам, а з цією метою спершу здобути освіту і тоді вже зібрати навколо себе інших з такими ж намірами, зберігши й тих, хто вже був біля нього.

6 Налаштувавшись вирушати до Парижа, він домовився з останніми, що вони зачекають на місці, доки він не з'ясує, чи знайдеться можливість влаштувати так, щоб і вони могли вчитися.