Заповіт прочанина

[25] 1 Сталося це в неділю, після того, як він прийняв причастя; і цілий наступний тиждень він не поклав до рота ані крихти, не припиняючи виконувати свої звичні вправи, навіть відвідуючи богослужіння і молячись навколішки, хоч би й опівночі і т.д.

2 Однак, коли настала наступна неділя, і йому треба було іти до сповіді, він, маючи звичку детально розповідати сповідникові, що робив, сказав йому також і про те, що упродовж цього тижня нічого не їв.

3 Сповідник звелів йому перервати цей піст, і він, хоч і почувався ще сильним, прислухався до слів сповідника; того дня й наступного сумніви його не бентежили.

4 Проте третього дня, у вівторок, він під час молитви почав пригадувати свої гріхи;

5 і так обмірковував один за одним гріхи, скоєні у минулому, наче нанизуючи їх по одному на довгу шворку, аж доки не відчув, що зобов'язаний знову висповідатися.

6 Та внаслідок таких думок у нього з'явилася відраза до життя, яке він провадив, а також бажання покинути його. Таким чином, Господь зволив, щоб він прокинувся, немов зі сну.

7 І от, маючи вже певний досвід стосовно розмаїття духів, здобутий завдяки урокам, що їх йому дав Бог, він почав міркувати про те, за допомогою яких засобів прийшов зазначений дух, і так прийняв однозначне рішення не згадувати більше на сповіді нічого з минулого;

8 з того дня і надалі його не терзали вже докори сумління, і він був цілком упевнений, що це Господь наш милосердно побажав визволити його.