Заповіт прочанина

[91] 1 Сівши на великий корабель, прочанин пережив страшну бурю, про яку йшла вже мова вище, коли говорилося, що тричі він був за крок від смерти.

2 Прибувши до Генуї, він вирушив у дорогу до Болоньї; на цій дорозі йому випало чимало страждань, особливо одного разу, коли він заблукав і пішов уздовж ріки, яка текла глибоко внизу, тоді як дорога йшла верхом; чим далі він по ній просувався, тим вужчою вона ставала.

3 Урешті стежина стала такою вузькою, що він не міг ані йти вперед, ані повернути назад.

4 Тож йому довелося доволі довго повзти, добряче набравшись при цьому страху, бо щоразу, коли він рухався, йому здавалося, наче він ось-ось упаде в ріку.

5 То була найбільша фізична напруга, якої він коли-небудь зазнавав, проте він виплутався.

6 Щоб потрапити до Болоньї, потрібно було перейти через дерев'яний місток, з якого прочанин упав. Коли ж він підвівся, весь мокрий і вкритий багнюкою, та багато хто з тих, що там були, розреготалися.

7 Увійшовши до Болоньї, він став просити милостиню, та не роздобув ні шеляга, хоч і шукав повсюди.

8 Якийсь час у Болоньї він прохворів, потім подався до Венеції, мандруючи у такий же спосіб.

--------------------
Можна зауважити різкий контраст між відвагою та витривалістю, на яких наголошено у першому розділі, і сильним страхом, описаним тут. Не те щоб Ігнатій став лякливим, просто він підштовхував себе до екстремальних ситуацій, в яких цілковито залежав від Бога. І Бог не покидає його, а дає урок: зрештою він знову почувається у безпеці.