Заповіт прочанина

[22] 1 Та тут його почали вельми непокоїти докори сумління,

2 бо, хоч загальна сповідь, яку він здійснив у Монтсерраті, була вельми ретельною, й, окрім того, її було викладено на письмі,

3 йому все ж іноді здавалося, що в дечому він не зізнався. Це завдавало йому неабиякого болю; він висповідався, згадавши про свої сумніви, але й сповідь не принесла йому заспокоєння.

4 Тож він почав шукати якихось духовних осіб, які могли б вигоїти зазначені вагання, однак йому нічого не допомагало.

5 Зрештою, один доктор з катедрального собору, чоловік вельми духовний, який там проповідував, під час однієї сповіді сказав йому записати все, що лишень зуміє пригадати.

6 Він так і вчинив, але після сповіді сумніви й далі поверталися і з кожним днем ставали все більше плутаними; через це він зазнавав великих страждань.

7 Хоч він був геть-чисто переконаний, що ці докори сумління завдають йому чималої шкоди і що було б незле їх позбутися, самотужки йому не вдавалося цього зробити.

8 Іноді він гадав, що зцілився б, якби сповідник наказав йому в ім'я Ісуса Христа не згадувати на сповіді нічого з минулого, проте не наважувався попросити про це сповідника.