Заповіт прочанина

[66] 1 Прочанин мовив: "Отче, я скажу більше, ніж уже сказав, хіба що перед своїми настоятелями, які можуть мене до цього зобов'язати."

2 Перед цим монах поцікавився, чому Калісто прийшов у такому вбранні (він був у короткій сорочці, з крислатим брилем на голові, у руці тримав патерицю, а на ногах мав черевики, які доходили йому мало не до середини литок; на зріст він був дуже високий, а тому вигляд у нього був доволі несусвітний).

3 Прочанин розповів йому, як в Алькалі їх ув'язнили і звеліли одягатися, як студенти, а цей його товариш з огляду на сильну спеку віддав свою мантію одному бідному клирику.

4 У відповідь на це монах пробурмотів сам до себе: "Charitas incipit a se ipso"*, - скидалося на те, що він не надто вдоволений.

5 Та повернімось до згаданої історії: супріор, якому не вдалося витягнути з прочанина нічого, крім того, що вже було сказано, кинув: "Що ж, залишайтесь тут, і ми таки примусимо вас розповісти геть усе".

6 Після цього всі монахи поквапом вийшли.

7 Прочанин першим спитав: чи хочуть монахи залишитися в тій каплиці чи деінде? Супріор відповів, що їм слід залишатися в каплиці.

8 Тоді монахи позакривали всі двері і, вочевидь, подалися обговорювати цю справу із суддями.

9 Тож вони обидвоє перебували в монастирі три дні, харчуючись разом із монахами у трапезній; за весь цей час ніхто з представників суду до них не приходив.

10 В їхній кімнаті майже завжди було повно монахів, які приходили їх побачити. Прочанин постійно провадив свою звичну мову; унаслідок цього поміж ними стала відчуватися певна незгода, бо багато хто виявляв до нього симпатію.

--------------------
* "Доброчинність розпочинається з себе самого" (лат.) - (прим. пер.)