Заповіт прочанина

[86] 1 Тоді йшов тридцять п'ятий рік, товариші ж, згідно з домовленістю, мали вирушити в дорогу в тридцять сьомому році, у день Навернення св. Павла; насправді ж вони вирушили в листопаді тридцять шостого через те, що вибухнула війна.

2 Коли прочанин вже зібрався вирушати, він почув, що його звинуватили перед інквізитором і проти нього порушили справу.

3 Знаючи це і бачачи, що його не викликають, він пішов до інквізитора і розповів про те, що почув, а також про те, що збирається вирушати в Іспанію і має товаришів; він просив того зволити прийняти рішення.

4 Інквізитор сказав, що звинувачення було, це правда, однак йому воно видалося не надто важливим.

5 Він хотів лишень побачити рукопис "Вправ". Коли він їх побачив, то дуже похвалив і попросив прочанина дати примірник; той так і вчинив.

6 Та попри це прочанин знову наполіг на тому, щоб справу довели до вироку. Коли ж інквізитор відмовився, він привів до нього додому громадського нотаріуса та свідків і засвідчив усе це.

---------------------
Безнастанні намагання Ігнатія очиститися від будь-якої підозри в єресі потрібно розглядати в контексті обставин, в яких він жив. На загал він, безперечно, вважав незаплямовану репутацію вагомим внеском до апостоляту.